Та як жити...
Картаючи себе за ті слова?
За ті слова, що сказані не були?
Чи ті, що сказані не тим?
Б'ючись о стіну, що стала тією межею для нього і неї?
Тим чи ні, для неї чи нього?
Хотілось би до біса все послати,
Я її, вона його,
Спокійно спати,
І на серветці у кав'ярі про осіннє листя дурню складати...
Та знаємо ми обидва: нам приємно думати про них,
І куштувати зраду їх.
