Ти все хотів одразу: сонце, зорі…
Щоби весь світ я обіймала враз…
Хотів води цілющої із моря,
Пригоршні перлів завтра для прикрас…
Тобі хотілось солодко та щемно,
Випити спрагло дихання моє…
Та вкотре розуміючи, даремно –
Доля печалі знову роздає…
Коли краплину кине…чи то сльози?
Хотів їх зразу виплакати всі…
А потім вільно дихать на морозі,
Чи босоніж бродити по росі…
Відразу лиха ти хотів позбутись,
За рік, чи два, його строк відслужить…
А потім мого серця доторкнутись…
До скону щастя нам наворожить…
І пити келихами…жадібно до ранку,
А вдень ховати, щоб не наврочить…
Тримати біля серця до світанку…
Чому оте «відразу»,так гірчить?
Чи то цикута, знову, як отрута?
Кисень скінчився?..дихання моє?
Гне до землі провиною спокута,
Поки печалі доля роздає?..
Ти все хотів одразу…
18.09.2014.
написати коментар
Все-все-все, все-все и сразу!..
Сразу - в пальцы, сквозь - вода;
Гнет ко дну хвостик кита...
Тут в моллюсках - только стразы
И на дне, ковром - зола!..
Файний твір
Лина Лу відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Сім мішків гречаної вовни Дякую.Недосконалий ритм,дякуючи тобі,поправлю.