Паралелі думок заплітають життя
в лабіринт невідомих нікому шляхів.
Золотавими нитками знову осінь
плете теплий плед.
Ще не сплю,не дає мені вкотре заснути
порцеляновий скрегіт німих наших слів.
Хтось мене переконливо просить
на янтарно-багатий осінній балет.
А за моїм вікном витанцьовує дощ,
на дахах почорнілих вночі п'ятиповерхівок.
По шибкАх вимальовує візерунки нездійснених мрій.
А в калюжах знов спогадів відблиск,
наче кадри з моїх старих фотоплівок,
Полотно з оберемка тобою назавжди розбитих надій.
На посірілім, неосяжнім небосхилі
виблискують і мерехтять зірки.
Яскраво-сині освічують комусь далекий шлях,
кидають тінь на силуети перехожих,
один на одного не схожих,
один до одного байдужих,
німих таких,
як ми...