Небо хвилями перинними
місяць-подушку колише.
Заростає ніч рослинами -
засинай, красуне, глибше.
Сон плететься і галузиться,
вже пагіння на постелі.
Їздять вершники по вулицях,
задивляються в оселі.
А твоя для них незрима
крізь тонку червону нитку,
повз мою непевну риму,
через папороті квітку.
Заблукає зло й завіється,
стане слово оберегом.
Над твоїм безмежним еґом
місяць сяє, світло сіється
