Я тобі вірила, кожному слову, кожному погляду, обійму і поцілунку. Я як наївне дівчисько думала, що ти один, єдиний не зрадиш і ти в цьому запевняв, доказував.. але так судилося.. так склалося.. як кажуть, не доля.
Важко, як ніколи. Але я сильна, витримаю, цей ще один гіркий досвід. Ти як і всі – сторінка з життя, яку давно вже слід викреслити із нього. Але не можу, щось тримає і це всередині. Не вдається тебе відпустити, від цього погано. Чому так? Ти ж був таким рідним, а став – чужим. Закінчилась наша історія кохання, добре й не розпочавшись. Може й не було кохання, але це дивне почуття мене ще досі не відпускає. Ти так близько, ти у моєму серці. І спогади з тобою я постараюся зберегти, адже вони такі хороші. Але так ранять, глибоко ранять, аж до серця й пронизують мої кістки, мою плоть.
Ти напевно щасливий, щасливий з нею. А я.. а що ж я? переживу. Саме зараз, та і кожної хвилини я думаю про тебе, згадую ті моменти разом з тобою. Ти навчив мене бути сильною, навчив пофігізму. За це вдячна. А наші фото спільні, вони ж найцінніше, що залишилося від тебе. Дивлячись на них, я переношуся в той час, коли було все так добре і плачу.. плачу.. а що мені залишається? Тебе від мене забрали, вкрали. А головне хто? Дівчина, яка любить кожну наступну свою пасію, тебе у цьому ж випадку. Але нічого. Так має бути.. можливо так краще, що тебе немає поряд, що ти голубиш іншу, інші розказуєш казки на ніч. Але одного не можу збагнути, що було такого у мені, що тебе підштовхнуло на такий жахливий вчинок – зраду? Чим тобі, я не та сама? Ти ж казав, що я «одна на мільйон», казав, щоб не покидала тебе, бо тобі буде важко. Виходить ти брехав? А сам? Сам покинув. Чому так? Кожного дня задаю це риторичне запитання собі.
І відповідь на нього напевно не отримаю. Бо для тебе це вже давно забута історія. Ти ж будуєш іншу, цікавішу, як для тебе. Ти моя перша любов, мій головний урок. Моє щастя, водночас нещастя. Зараз будучи з тобою «поряд» я відчуваю, як ти віддалився. Тебе заполонила вона, дівчина, якій властиво ламати чужі долі. Дівчина, якій у кайф портити мені життя. Вона завжди була на моєму життєвому шляху, завжди лізла у нього міняючи дорогу і цього раз не виняток. Тільки тепер вона не змінила мій шлях, а завела у тупик, з якого вибратися важко, дуже. Але я впевнена, що зможу. Я сильна і згодом поборю це нещасливе кохання, і колись все ж таки стану щасливою.
портити (діалек.) - псувати.
ID:
488200
Рубрика: Проза
дата надходження: 26.03.2014 00:17:53
© дата внесення змiн: 26.03.2014 00:31:47
автор: Лелія
Вкажіть причину вашої скарги
|
