«Я – вітер на морі,
Я – хвиля в океані,
Я – гуркіт моря…»
(Аморген)
Колись давно я відвідав графство Арма (точніше Ард Маха). Я блукав зеленими пагорбами і біля занедбаного картопляного поля зустрів селянина з лопатою, що сказав мені: «Колись ти був рудим ірландським хлопчиком, а зараз став сивим журавлем який летить невідомо звідки і невідомо куди…» Згадавши цей випадок я написав таке:
Я – терпкий дим, що здіймається
Над картопляним полем Донеголу,
Коли селяни землі каміння
Спалюють бадилля своїх картопляних снів.
Я – солоний присмак вітру
Буремного дня ірландського літа,
Я – руда чуприна ірландського хлопчини,
Що думає про сонце
На землі графства Арма –
Землі, де крім пострілів
Немає нині іншої музики,
Де діти малюють на стінах
Людей з рушницями,
Де мрія про зелений
Листок білої конюшини
Зависає в густому повітрі
Кельтських сутінок Уладу.
Вирує холодне море –
Загусле ірландське море.
А ми все дивимось
У його далечінь
Вицвілими очима привидів.
Цікаво, хто так досконало маскується під Шона МакЛеха? Вам це таки вдається! Та за те, що ви створюєте чудову позитивну рівновагу на поетичних сайтах вам великий і
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Це я... Шон... Якщо я Вам скажу, що справжнє моє прізвище О'Донелл, то Ви будете запитувати хто так досконало маскується під Шона О'Донелла...
Ірландцям, як і ураїнцям прийшлось виїзджати за кордон. І в основному вони створили Штати. Тільки нам свої Штати немає створювати де. Треба тут, на Україні. Для цього треба мати бажання і дух. І те, і те у нас є. Успіхів.
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за цікавий відгук! У нас в Ірландії люди в свій час тікали з рідної землі, бо для них на рідній землі вже не було місця... Такий людей у нас в Ірландії називали "дикі гуси". А чужина завжди чужа - для всіх і всюди...
"...Де мрія про зелений
Листок білої конюшини..." - ніжні і трепетні слова людини яка переживши в житті чимало не втратила світлу і щиру душу, оті найбільші людські цінності, які нині так часто-густо губляться за злобою,ненавистю, матеріальними псевдоблагами.Отож ніколи не втрачайте в собі ні "терпкого диму", ні "солоного присмаку вітру" і думайте, думайте ще багато літ про сонце - це так важливо!
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за розуміння і теплий відгук! У цьому світі так багато зла і жорстокості.... Але надія завжди є.
Шановний пане Шоне! Я вражений усією Вашою неймовірною самобутністю і несхожістю з нами - українцями:особливо творчим мисленням -
..."Де мрія про зелений
Листок білої конюшини
Зависає в густому повітрі
Кельтських сутінок" і неймовірною здатністю розчинятися в природі:
"Я – солоний присмак вітру
Буремного дня ірландського літа", наче Вона є невід"ємною частиною Вашою,або Ви самі є невідділимою часткою Її. Мабуть, те й інше - суща правда.Ви відчайдушно любите Вашу сувору і прекрасну Ірландію і надихаєте нас бачити і полюбити її ТАКОЮ! Браво!!! Вклоняюся перед Вашими сивими літами, земною мудрістю і безмежним морем любові, що несете у світ!
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Прочитала останні... На всі вірші потрібна тиша...У відповіді на один з попередніх коментарів пишете: "старий і сивий"... Додам - МУДРИЙ... Читаю і бачу за словами глибоку думку і душу... Аж соромно за свої "пИсання" - хоч я теж вже сива! Нам, графоманам, треба лише читати, а писати - таким, як ви...Так ємко і так пронизливо...
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за відгук і розуміння! Приємно, що мої твори Ви вважаєте вартісними і глибокими. Я досить критично ставлюсь до своїх творів - але тут потрібен погляд зі сторони. А у Вс ще все попереду - я вірю, що Ви станете в майбутньому справжнім майстром слова.
і 
Спасибо за отзыв! Я давно читаю Ваши стихи.... 
Але надія завжди є.
Вклоняюся перед Вашими сивими літами, земною мудрістю і безмежним морем любові, що несете у світ! 
