Так, гризуть тебе ночі хваткі, як ведмедик гризлі,
Лізе п’явкою докір за комір і смокче тепло.
Підсідаєш на спогади, давні і від того – ослизлі,
І органно всі органи ниють, мов товчене скло.
Замість звичних прислівників в мозку – гора дієслів,
Ріжеш страх, як пастилу, намащуєш щедро на хліб.
Бо коли бачиш вицвіле щастя потертих листів,
То тобі так чудово, як у светрі в пустелі Наміб.
Розуміти, що воском стік термін твого «щастить»,
Так пекельно-приємно, як кусати свій хворий зуб.
І якщо осінь хрипко-морозно на плечах мовчить,
Так судилось, мабуть, на сьогодні тобі. Мактуб.
я от намагалась вибрати щось, що би найбільше сподобалось. було важко. але, мабуть, дуже зачепило оце:
Так пекельно-приємно, як кусати свій хворий зуб.
чудово, просто близьке до останньої літери
Юля Фінковська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую, моя казкова
та ти все знаєш, як я реагую на твої коменти і як чекаю їх. дякую тобі за тебе