Край дороги квітли чорнобривці,
Милували зір закоханих людей.
Та знайшлись такі черстві і ниці,
Що зім'яли цвіт в спекотний день.
Плачуть чорнобривці при дорозі,
Жалібно так кличуть підійти:
"Милий мій, чи ти іще у змозі
Подолать незвідані світи?"
Приспів:
Чорнобривці зів'ялі,
Наче втрачена воля,
Наче зламана доля, –
Мій покривджений світ!
Ви раніш чарували,
Мої квіти печалі,
Мов птахи у неволі,
Нині зламаний цвіт!
Підійшов прохожий до зів'ялих,
Підібрав, джерельною полив.
Але вельми сильно лист зім'яли –
Квіти все ще никли до землі...
Плачуть чорнобривці при дорозі –
Ой, немилий їм жорстокий світ!
Вже курличе осінь, журавлина осінь:
"Нелегкий у вирій переліт".
Через те, що вони плачуть - не люблю і в вазах зрізаних квітів. Не люблю подарованих букетів. що требе викидати через деякий час. Люблю живі, ніжні, що ростуть на клумбі і поважно проживають своє коротке, але природне життя.
Олекса Удайко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я теж! У мене 2 клумби перед вікном... А ще ялинку не люблю, коли використаний п-в, викидають після 14 січня!
"Плачуть чорнобривці при дорозі..."
Як мої згорьовані літа,
Що минули в болях і тривозі -
Долі рок нещадно їх топтав!..
Усміхніться, чорнобривці! Втіште душу -
Радістю сипніть на схилі літ.
Не пророчте, що і далі мушу
Бачити крізь сльози білий світ...
Усміхніться... поки... не морози.
Олекса Удайко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Гарне продовження! Про ці дивовижні квіти можна писати романи: не одній дівці голову зколували, свіжий аромат, різноманіття кольорів, лікарські і, до речі, не дуже бояться приморозків!
Превдячний Вам, Катерино!
дякую за експромт в розвиток теми, Надіє!
