Знов скрізь все жовте, золоте,
знов щастя, знов забуте.
Знов бачу, як сплива життя,
мов, вітром листя здуте.
Чомусь і небо плаче
і губить краплі сліз,
та то, мабуть, на краще,
хоч й гне гілки в беріз.
Летить із листом вітер,
летить і завиває,
видніють голі віти -
нічого вже немає...
Так і людина помирає,
і вже лиш слід надії.
Я не знайду - його немає,
й летять, як листя мрії....
