Мені люди часом нагадують птахів...
Одні, що живуть в голубих небесах,
Інші, неначе із фільму жахів,
Химерні, одразу вселяють страх.
В них душа ніяк аж не горобина -
Чиста, ніжна, проста і дзвінка.
Кожна їхня клітина, пір'їна
Більше лиха несе, ніж добра.
Вони, мабуть, забули про ласку,
Що зігріє кожне серце теплом.
Ні, не вірять вони у казку,
Де всі дружно живуть разом.
Там забуті слова "твоє" і "моє",
А вірна любов, наче квітка цвіте.
Той світ, що лебеді мріють ним,
Для них всього лиш осінній дим.
