Лежу і слухаю вночі,
Про що кричать віщі сичі.
Цікаво, знають вони далі?
Чи всі польоти їхні вдалі?
Чи в небесах колись бували
Та поміж хмарами снували?
І чи ламали дужі крила,
Коли літать було несила?
Чи так, як люди в темноті
Збирають зорі золоті,
Літаючи по всій землі,
Стежки шукаючи ві млі.
Мов ті метелики вони,
Летять на світло вдалині,
А то всього огарок з свічки,
Із мороку чужої нічки.
Те світло із кінця тунелю
Сльозою упаде на стелю
Та в рідній хаті на столі
Ляже окрайцем в сірій тлі.
Лежу і слухаю вночі:
Про що кричать віщі сичі?
Від сліз мокріють мої очі,
Нехай не сняться сни пророчі.
