Цієї ночі я спала зі шматком твого холодного серця в кулаці.
Воно було геть чорнокровне і забарвило мені пальці. Певно,
не треба було насильно видирати з тебе серце. Хай би собі, як і
завжди, біля мене дрижало твоє тіло. Лише тіло. Тепер уже
прозоре тіло. Хм., тіло... Його ти завше віддавав мені залюбки.
Ірена Карпа ( "50 хвилин трави" )
Я вирвала із тебе серце, поки ти не бачив.
І поховала на подвір'ї за вікном.
Тепер ти не смієшся і не плачеш.
Тепер ти привид. Ти тепер фантом.
Живеш своїм життям, таким порожнім.
Тепер тебе нічого не болить.
Таким, одначе, способом безбожним
Тобі твоя остання жертва мстить.
Опівночі виходжу на подвір'я,
Де твоє серце терном проросло.
У сяйві однойменного сузіря
Я п'ю за упокій його вино.
Я згадую, як зовсім ще недавно,
Ти моє ліжко грів своїм теплом.
Відтворюю у пам'яті уявно
Мелодії, що грали за вікном,
Як вітер розривав на шмаття душу,
Як власне серце билося ледь-ледь,
Я келих за любов свою осушу
Я вип'ю за твою даремну смерть.
Дїйшовши до кондиції миттєво,
Упившися кривавим тим вином,
Я зміню свої погляди суттєво:
Те тіло було кращим за цю кров.
Повернуся додому десь під ранок
З багровими руками, вся в сльозах.
Навіщо ж ти стріляв по моїх ранах?
Навіщо ж ти лишився на вустах?
