Сніг цілує вуста..
Він холодний і чистий, як щось первозданне..
Його легкість народжена там, куди нам ще не час.
Ця казковість проста..
Як проспівана вічність, як пісня спонтанна
У хатинці вечірній, де вже догорає свіча.
У хатинці смерековій, там, де смереки, як вежі
Нахиляють опівночі голови. Вітер гуде.
Там бабуся живе і щовечора дивно мережить,
Чудернацькі малюнки виходять: ось кицька іде.
Срібні коні пронеслися – інеєм пил підіймався.
Сніг танцює за вікнами, місяць за хмарами спить.
Ця хатинка казок – в ній дитинства шматок заховався..
Сніг спиняє свій крок. Він до перших птахів пролежить…