Якби не стороння допомога, то мене певне вже давно не було. Як я опинився тут? Знов ця велика біла кімната, білі простирадла, «казенна» постіль. На столі алюмінієва кружка наповнена коньяком, від якої разить за кілометр спиртом, напевне це вона купила його, напевне в кіоску на розі вулиці.
Де б знайти якусь цигарку, хоч недопалок, затягнутись та зігріти легені, які наскрізь просочились вологою, болем та криком, що застиг в них, так і не змігши вирватись. Кімната така холодна, воно й не дивно, стеля ж бо висока… Дуже навіть, на вікнах грати, за ними наркологічка, сіра, майже до небес, не приступна наче середньовічна фортеця. Довкруг неї високий паркан, за яким навіть весну побачити важко, всередині тільки асфальт, купи бетону. Якби був наркоманом та втрапив до такого місця, то, мабуть, здійснив би самовипил, бажано в голову, хоч можна і лезом або «зламатись» простирадлом.
Сповзаю на підлогу – єдине місце з якого не можна впасти – корчусь від болі… Фак, шо за трабли зі мною. По голові наче місяць молотком товкли, в середині якийсь кислотно-гіркий присмак болю, який і забути нелегко, та й пам’ятати про нього ще важче.
Фуф, десь через півгодини починаю приходити в себе. Досить знайоме місце, певне сни стають реальністю. Дістало вже бачити постійний біг, втечі від самого себе, сповнені жахів та вимазані кров’ю простирадла, вічна блін проблема – слабкі судини носа. Бувало серед ночі від побаченого починав так волати, що вуха не витримували й приєднувались до очей, правда звідти бігли не сльози. Прокидався в холодному поту та скривавлених простирадлах, в очах стояли сльози, в грудях не було місця повітрю – нутро сповнене болю.
Муторна реальність, холодний паркет, шов за швом, шкіра прикипає до нього, наче бажаючи познайомитись з новою лярвою.
Отак валяючись по підлозі я дійшов висновку шо вода – мокра, сонце – тепле, життя – сповнене лайна, в яке вже і мені пора було б перетворитись, та хрін там мене важче зламати. Навіть не міг від себе чогось подібного очікувати.
Ах, так-так… Забув представитись, я один з тих бобрів, що злізли давненько, перейшли на більш людські знеболюючі: горілку, спирт, шмаль… Ше море всякої дряні, від якої все ж легше відмовитись ніж від того на чому сидів.
Звичайний ранок, звичайного програміста , поета в душі…. поламаної особистості. Щось не те коїлось з нашим персонажем… Вже з півроку постійні кошмари як в снах, так і на яву. Реальність переповнена видінь, все хотілось викласти на папері, записати, голова стала якоюсь лайв-стрічкою новини, новини, і ще раз новини – аби встигав записувати, запам’ятати…
З місяць назад почалась осінь, якось дуже стрімко ввійшовши в свої права. Дощі, вересень , та дерева вже жовті та якогось дивного сіруватого відтінку. Кава, сигарета, ноутбук – звичний ранок фрілансера.
ID:
238134
Рубрика: Проза
дата надходження: 01.02.2011 04:15:48
© дата внесення змiн: 01.02.2011 04:20:30
автор: Чаррли Деккер
Вкажіть причину вашої скарги
|
