Ніжний сум обнімає за плечі
І на віях краплиночки сліз.
Зазира у віконечко вечір:
Із минулого спомин приніс.
І здається далеким і близьким
Літ минулих щасливе життя:
Босоноге яскраве дитинство,
Швидкоплинная юність моя.
Вечори у родинному колі,
Вголос мама читає книжки.
І поїздки за місто, у поле,
Де пололи картоплі рядки.
В клуб ходили кіно подивитись
Чи то в парк, щоб послухать оркестр.
Це колись мені зможе наснитись,
Як одна залишусь що той перст.
І не дасть мені пам’ять забути:
Літ минулих щасливе життя.
Бо в печаль вічну серце закуте
Розкувати не зможу вже я.
Радченко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Наташа, так бистро біжить час. Хоча вчені доказують, що у кожного із нас свій біологічний вимір часу.Але ж колись здавалось мені, 2000 рік - це щось неймовірне: нове тисячоліття, нове століття. А вже прожили майже 10 років.ОГлянешся, а позаду так всього багато і так мало ще встигли.Дякую за коментар.
Жорстоко...трагічно часто з нами життя грає...І тоді на допомогу приходить Муза-Поезія-Рятівниця, дай їм Боже здоров,я, що нас відволікає і демонструє сенс подальшої активності!!!
Радченко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00