Навертаюсь у спогади,
Лину в літа недалекі.
Скільки років пройшло
Від останньої віхи життя?
Скільки раз проводжав
Я лелек у дорогу далеку,
Скільки раз зустрічав,
Чи чекав, я на їх прибуття?
Ніби вчора лишень,
Але скроні, обпалені вітром,
Відбивають у венах
Правдиві рахунки років.
Тане вік, наче день,
Розмиваючи барвів палітру
І змішавши усе
Із короткими згадками снів.
От недавно доньку
Проводжав я уперше до школи,
Ну а завтра вже внук
Буде гризти науки граніт.
По ночам самому
Часто сняться шкільнії пороги
Що я залік здаю,
Від якого аж кидає в піт.
Скільки років пройшло,
Що блукають короткими снами,
Повертають в минуле,
Запутують вік мій і час...
Ні, не буду! Бо внук
Он виносить портфелик з книжками.
Нова віха життя починається
В нього...і в нас!
Блін! Як сумно, лірично і водночас непереможно-оптимістично! Будемо жити внуками і правнуками! Мені 10 днів тому
невістка подарувала внучку Дар"ю! Я знову помолодів на ...дцять років! Внуку
девять з половиною, про нього вірші є,
тепер маю нову тему і зобовязання! То ж
твій вірш - як бальзам на душу!
Борода відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі! 
