|
Старий Сабер жив сам. Колись він був лікарем. Знали його всі у невеличкому пустельному містечку Дгеш, неподалік Тузіру. Тут жили здебільшого бербери, корінні жителі Тунісу. Його будинок був чи не найкращим. Так, це він його побудував. А ще, виростив трьох синів, дочекав онуків., правнуків. Але самотність таки не обминула його. Ось так, на вісімдесятому році життя він залишився на одинці із собою і цими стінами. Діти мешкали у столиці ужу років двадцять. А що їм тут робити посеред пустелі, яка починалася одразу за пальмовою плантацією. А він, Сабер, нікуди не хотів звідси їхати. Тут він ще потрібен людям, адже він їх тут знає всіх від народження. Вони і зараз до нього приходять за допомогою, тепер він лікує безкоштовно, а у лікарні треба платити. Приносять йому, хто що може з харчів. Він радо відчиняє їм важку браму, помальовану синьою фарбою, на якій ще й досі висить вицвіла табличка " Лікар Сабер". Він прокидається рано, сидить на балконі і дивиться у далину вулиці, чи бува хто не іде до нього, лікуватись чи так, за порадою?
Старезний, схудлий і смаглявий дідусь ходить із паличкою, спина болить та й ноги не слухаються. Він терпер спостерігає на собі усі зміни, які проходять у старіючому організмі, про які добре знає, як лікар, але як людина не хоче миритися з цим. Невже це правда? Пам"ять слабшає, руки тремтять, очі все гірше бачать, ночами не може заснути. А життя промайнуло... Так неначе відчинив двері у життя, глянув, а двері уже і зачиняються потроху, ще невелики шпарина залишилась.
Ось, вже і свято минуло, рамадан, вісімдесят шостий у його житті. Старий, як завжди сидів на балконі і дивився, як заходить велике гаряче сонце. Скоро вечір.А спека ще не минула. Але він вже і спеки тепер не відчуває. Чи то термлорегуляція організму порушена, чи звик за довге життя. А життя і спавді у нього було довгим. " Так хотів Бог,"- у задумі старий підняв руки до неба і провів ними по обличчі, так як зазвичай роблять при молитві.Сабер повільно спускався сходами на перший поверх. Скоро стемніє, а значить приїдуть у гості діти, сини-
Саїф, Хамді і Самір з онуками та правнуками, їх дружини. Ось, ще трохи і його будинок наповниться сміхом, музикою і танцями. Завтра ж свято Ель фетер, закінчення священного місяця. Сабер усміхнувся сам до себе. Він був щасливим. Життя його було не марним. " Так хотів Бог",- знову подумав старий,- і заходився господарювати у кухні. Треба було підготовити посуд, поставити на стіл тарілки. Він намагався порахувати, скільки всього у нього буде гостей? Нарахував двадцять один. Торік було вісімнадцять. Старий прибрав стіл шовковою блакитною скатертю. На середину поставив велику тацу із фініками, найсолодшими фініками у світі "деглет нур", які ростуть тільки у його рідному Тунісі. А приніс ці фініки його сусід, Мухамед. Добрий сусід. Він часто заходить. А його дружина щороку народжує йому доньку. А Сабер щоразу приймає у неї пологи. Не хоче Хадіжа народжувати у лікарні.
Сабер, ставши на ослінчик, поліз на верхню полицю шафи за тарілками. "Ось, ще однієї бракує." Він відкрив стару скриню із посудом, яким давно не користувався, відколи померла його дружина. Він не готував собі вже давно, а так перебивався. Та й їсти не дуже хотілося. Адже був піст. Він любив зелений густий чай з м"ятою, хліб та сир з верблюдячого молока. А ще в домі завжди були якісь фрукти.
Скриня із скрипом відчинилася. Там були старі глечики, каструлі. А ось ще одна тарілка, власне полумисок, овальної форми, з позолоченими краями і чевоним віночком квітів. Звідки вона? В них таких тарілок ніколи не було. Старий насупив білі брови і наморщив чоло. Тримав у руці тарілку. Він щось згадував. Далися взнаки роки, склероз. Але чому він так хотів згадати щось... Сабер опустився на стілець, зажмурив очі і думав. І раптом, нейрони його старечого мозку таки активізувалися. Він згадав... Згадав! Щось тепле і ніжне заворушилося, чи то в його душі, чи в приреченій на згасання пам"яті.
Сонячний, яскравий день. Цвіли яблуні. Не тут, а там, на Україні, де він вчився в медичному університеті. Тоді було християнське свято, Великдень. В гуртожитку було пусто. Українські студенти пороз"їжджалися додому, святкувати. Вони, іноземці, сиділи у гуртожитку, відчинивши вікна в тепле, рожево-зелене буяння весни. Яка то була гарна пора! Сарий неначе почув той запах весни. Правду кажуть, що запахи довше зберігаються у пам"яті, ніж все інше.
Тоді він знав одну українську дівчину, студентку Ульяну, яка вчилася тоді на третьому курсі. Знав! Якби ж то знав... Він же любив її. Вона була першою дівчиною, яку він любив. В неї не можна було не закохатись. ЇЇ довге руде волосся нагадувало йому колір пустелі, а зелені очі -море. Він згадав запах її волосся. Він згадав її обличчя. Як це було давно, але таки БУЛО. Старий усміхнувся сам собі.В очах запекло, мабуть сьози. Тремтячою рукою він підніс цей полумисок ближче ло обличчя і розглядав. А на його білому з віночком тлі, неначе на екрані пам"яті виринали картини минулого, дуже давнього минулого. " Ось, це все, що залишилося з того часу." З цього полумиска вони з його друзями їли прозорий, золотисто-жовтий, як топаз, холодець з телятини. Ця страва була така незвична, але смачна, дуже смачна. Це Уляна пригостила його стравами, які готували українці до свого свята, Великодня.Вони тоді ще щось їли, але запам"ятався холодець. А цей полумисок так і залишився у нього, назавжди.
Батько Сабера сказав категоричне "Ні!" одруженню свого сина з іноземкою. Вона була не їх віри і ніколи б не стала мусульманкою. Сабер звик слухати батька. Так, це було для нього трагедією, і не тільки для нього... Але так хотів Бог, їх Бог. " Слава Аллаху, я це пережив",- старий підвівся із стільчика. Чи то рука стерпла, чи він перечепився, але полумисок вислизнув з його руки і впав на долівку. Розбився. На дрібні, дрібні друзки. За вікном зупинились авто. Вже хтось дзвонив у двері. " Мої приїхали," - схопився старий за палицю і пошкандибав до дверей відчиняти. На хвилину зупинився, повернувся, підняв невеликий осколок з червоною квіточкою на білому фарфорі і сховав у кишеню.
ID:
188458
Рубрика: Проза
дата надходження: 08.05.2010 17:22:14
© дата внесення змiн: 22.04.2018 22:31:37
автор: Лана Сянська
Вкажіть причину вашої скарги
|
