Скільки літ пролетіло, а ніби, як мить,
Як з школи ми розійшлися по світу...
Але пам'ять вертає і серце щемить,..
Бо скільки в нас було юного цвіту.
Життя гартувало і черствіла душа,
Мліли від праці натруджені руки.
Здавалось, що наука не варта гроша,
За втрачений час та прийняті муки.
Та пам'ять вертає до першоджерел,
У далеке дитинство, в юність-буття.
Багаті розумом й душею тепер,
Ми дітей та онуків виводим в життя.
В думках повертаючись в школу назад,
Від дитячих думок - шкільний наш мучитель...
До світлих прозрінь і тих мудрих порад,
Які привив в нашу пам'ять учитель.
Дай Боже вчителю сил та удачі
Слово правди до юного серця нести,
Бо нема більшої в нього задачі,..
Щоб шлях його вибрав завтра і ти.
