Заморожений день, замуровані вікна,
Перекриті дороги, у заручники взяті вітри,
Переділені навпіл всі ріки, моря і струмки,
З неба у шахти загнані звірі, птахи й плазуни,
Сплющене сонце стало правильним еліпсом,
Місяць- трикутник на дубі старому завис,
Заздрість оточує, сміється і опановує
Світом, що звузився до нікчемних границь.
Всі запасаються відчаєм, мукою, спрагою,
Глеки наповнюють густою слиною жаб,
Покірно ховаються в склепи бетонних квартир,
Всі відрікаються щастя, кохання і радості,
А ну ж бо позаздрять,- що ж тоді?
Очі опущені бачать лиш стопнану землю,
Руки заховані в одяг брезентових шат,
Змащене тіло борсучим жиром,
Щоб не боліло в домовині від пролежнів,
Краще вчасно живим сховатись на цвинтарі-
Заздрість почала чорні свої жнива.