Мабуть, це боляче...
Не знаю,
Прокляттям вічність проклинаю
Й ненавиджу її весь час,
За те, що хрест тепер між нами,
Не передать цей біль словами,
За те, що смерть зведе лиш нас...
Вже в котрий раз питаю долю,
З слізьми в очах до Бога молю:
За що? За кого покарав?
За те, що щастя ми шукали?
За те, що ми його пізнали?
За що життя ти в нього вкрав?
Та небо, як завжди, мовчало,
Хоча всю правду, мабуть, знало,
А серце тліло між вогнів,
Аж доки згасло. Льодом вкрилось.
А потім зовсім зупинилось...
За що нам цей одвічний гнів?
Та я зустрінуся з тобою,
Як ангел мій прийде за мною.
Для неба збережу я гнів.
Любов цей смуток забере.
Чи маємо вину за те,
Що стали заздрістю богів?...
з присвятою О.Н., коханому чоловіку, сину та батьку 19.11.2005 г.
,боляче й сумно, прийміть мої співчуття
