Її заливало щастя, вона пила
це повітря, цю зоряність неба, тишу озер.
Олесь Гончар
І
Полиновий романтики присмак,
Гіркота самоти в ліхтарях.
Рамки машинні лещатами стисли
Те, що повинно мене окрилять.
Спогади линуть... Чомусь не спиняю.
Згірклий рум"янець пала на щоках.
Здавлений сором. Негоже. Й я знаю,
Що довго спокутувать буду в думках
Гріх. Не свята. Та чомусь не покаюсь...
Болем щемить мені Я з давнини
На чолі трибуналу, що в НІМ засідає:
Літом тортури у царстві зими.
...Згадую, мучусь. Але не вернуся.
Ха й ВІН за спогад є катом.
Ціна зависока. Не поступлюся,
Хоч і в муках, минуле вертати.
Войовничість пройшла. Не все було гладко.
Слізьми був зрошений кожен цілунок...
Вузлик на пам"ять. Не мала і гадки:
Довго платитиму за гіркий свій дарунок.
ІІ
Символів сухість. Та сухість не в них.
Чорні мурашки на білому тлі.
Голосу сухість. Коли-не-коли
Скаже щось добре мені.
Десь там болить. А десь цуже струп.
Вкрита любов ним. І ниє.
Лишиться скоро від неї лиш труп,
Як спогад ще раз оповиє.
Десь там болить. Сухість тріщить
Гіллям сухим у минулім,
Чий вогонь обпіка і у сльозах блищить,
Будить давно вже поснулу
Пристрасність літа
Під знаків намулом.
ІІІ
Знову те зрадливе відчуття.
Знову прірва порозбиватих ілюзій.
Знов свиню мені кладе життя.
Знов гарбуз на моїй злітній смузі.
Знову сумнівів зловісна тінь,
Оповита щирістю зізнання.
Знову в інше русло думки рінь:
Це обман! Не може буть кохання!
Знову мізерність ще ницої душі,
Що шукає вигоду в стосунках.
Знову прошу себе нікуди не спішить...
А женуся за примарним поцілунком.
