Крізь каламутні краплі на пластику прозирає до класу ще кволе лютнево-ранньовесняне сонце. Опущені очі впираються у світло-коричневу стінку кафедри, за півметра від якої "рідна" перша парта... і таке ж "рідне" через неї тавро по приколу друзів "га-га-га, перша парта, ботаааан", що прилипло до мене, як, звиняйте, моя п"ята точка прилипає до стільця з 8 am до 2:40 pm п"ять днів на тиждень. Врешті-решт очі піднімаються і ковзають поверхнею кафедри, спотикаючися об розставлені НікНіком многогранно-прямокутно-перпендикулярні моделі для кусудами ( хай пробачать мені їхня величність тєхнарі), і апатично дають знати такому ж каламутному, як оті краплі на пластику, мозкові, що сьогодні четвер. Гаразд. Очі на свій страх і ризик боязко підстрибують вище й сором"язливо опускаються донизу.
Червер - це день, коли я 45*3 хвилин відчуваю себе дурепою, бо в аналозі своєї кімнати ( у власній голові) серед синтаксису простого речення й складових словника літературознавчих термінів не можу вчасно відкопати формулу знаходження чогось там за допомогою чогось там, бо постійно плутаю визначення синуса й косинуса, бо забуваю правила диференціювання, бо... Бо зараз, висолопивши язика, строчу під диктовку задачу про знаходження бічної площі правильної піраміди, а зір спокушає червоненька збірочка Макаролі, відсунута геть подалі на край парти... Бо замість косинуса сорока п"яти градусів я згадую те, що після уроків зібралася в Тімірязєвку по Зерова... Бо... Бо я лінгвіст, і цим усе сказано! Все, пишу, пишу!!! Основа прямої трикутної призми - прямокутний трикутник... Миколо Миколайовичу, повторіть, будь ласка!
