Кохала в мільйонне, як в перше,
Все з точністю до навпаки.
В обіймах його завмерши,
Очима «ковтала» зірки.
Торкалась губами відверто,
А він від обіймів тремтів.
Щастило на зло, дуже вперто,
Та цього він саме хотів.
Ми марили не розлучатись,
Щовечора в зустріч святу.
А просто…кохатись…кохатись…
І мовити б і стину ту.
Ми віримо, й досі ми мрієм…
Про спільно прожите життя.
Надію в душі щиро сієм,
А в серці несем каяття.
