Дощем умитий кущ троянд
всміхається до мене.
Пелюстки сніжно-білокрилі
на сонці мов ті перли.
А поруч ніжно-золоті,
червоні та рожеві.
Суцвіття в крапельках дощу.
Неначе наречені.
Я,дивлячись на цю красу,
в душі засумнівалась.
Що рай забрали із землі.
Краса троянд зосталась.
Бо все залежить від людини.
Красу не всі помітять.
А хто помітить-справжнє диво.
Дивилась би й дивилась.
Легенький літній вітерець
троянди обнімає.
Цілує теплими вустами
мов душу винімає.
Радійте,квіти.Це -життя.
Коротке та щасливе.
Радійте,милі.Бо краса
не вічна і зотліє.
Засмучувати вас не буду.
Щасливо посміхайтесь.
А я піду,щоб серця біль
до вас не приєднався.
Чудовий вірш! 
