Запитую у зоряного пилу
Чи Вічність справді дивиться на нас?
Чи з лабіринту,що нам зводить Час,
Заблукані, ми вийдемо насилу?
У світлі - сум, а поночі - печалі:
Зрадливий зір так фокусує світ.
Він звалює у "штопор" наш політ,
В провалля болю, стрімко по спіралі...
Німує неба неозорий простір.
Обітницю мовчання цмулить день.
Душа, оглухла від благословень,
Молитву ширить у вікно наростіж...
Дякую!
