|
Я йду по знищеній землі...
О Боже, скільки тут вже горя...
Приходить маревом у сні...
Примари сотнями говорять...
Вони і плачуть, і кричать,
І часто просять допомогу,
І над могилами стирчать,
Ідуть слідом усю дорогу.
Вони ведуть мене кудись,
Тримають руки, плечі, ноги,
Я відчуваю: їх болить,
І стогнуть часом від знемоги.
У них немає більше тіл,
У кого де воно лишилось:
В руках цих нелюдів, катів,
У муках гасло і ломилось.
У полі деколи, в лісах,
В уламках гострих, під плитою,
Повсюди пахне людський жах,
Що просто скований пітьмою.
Я чую дзвони, часом спів,
Дитячий, наче, повен віри,
І тут не стримати вже сліз,
Мале не знає, що їх вбили.
Не знає те, що не жива,
Пожити толком і не встигла,
Немає стін...Та й міст нема...
Зола і кров, аж стигнуть жили...
Я йду по стомленій землі,
Збираю в жмені те минуле,
А хтось малює вдалені,
Коли щасливі люди були.
30.12.2023р.
Крижанівська Галина
Ваша Українська Мавка
ID:
1002020
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 31.12.2023 10:19:00
© дата внесення змiн: 31.12.2023 10:19:00
автор: Galkka2
Вкажіть причину вашої скарги
|
Щемно...зворушливо... 
