- О, хороший шмат... Цупкеньке, норм! - сказав жилавий чолов'яга - начальник бригади будівельників, розгортаючи сувій сірої зашкарублої тканини.
- Тим дрантям накриємо інструменти - он край неба як потемнів, мо' й злива яка буде - сказав і цворкнув слиною крізь рідкі зуби
Будівельників найняв новий господар. Він зовсім недавно купив за безцінь цей будиночок край моря. Колись тут жив відлюдник- дивак. Чим він займався, ніхто достеменно не знав. Казали - будував кораблі і більше, аніж землю, любив море. А й справді - море було зовсім поряд, краєвиди були неймовірні, на місці будиночка мав постати ексклюзивний готель, новий господар був зверхній і огрядний, терміни підганяли.
За кілька хвилин бригада будівельників - восьмеро сірих і надвечір спраглих пива чоловіків - справді накрили інструменти чимось на кшталт брезенту і рушили в місто до найближчого бару.
А потім стався шторм із страшним буревієм.
Вітер був такої сили, що зірвав брунатну від часу тканину, перевертаючи будівельний реманент, підхопив і поніс кудись у темряву негоди.
Вода була зверху і знизу, хвилі накочувалися на приморське містечко, мов хотіли проковтнути мурашник двоногих комах, які ховалися по будівлях та щілинах...
Може тому ніхто й не помітив, як десь там - вгорі - поміж клекотливих хмар гордо пливла примара корабля із туго напнутим вітрилом. Отим шматком цупкої тканини, що багато днів чекав, коли господар пошле по нього вітер.
І цей день - настав.
