Божевілля в яке ми закохані,
Зводить із розуму, сон відбираючи,
Ці думки наче гості непрохані,
То у двері дзвінок, то з ноги вибиваючи,
Божевілля в яке ми закохані,
То омана для двох…У пустелі оазис,
Полонені залежністю…Душами зранені,
Вихід один і це тільки - катарсис,
Божевілля в, яке ми закохані…
Галюцинація, болем навʼязана,
Осад від розлуки… Слова, що не сказані,
Проміжок дій між собою не повʼязаних,
Божевілля! Діагноз! Хвороба!!!,
Звичка шкідлива, яку не позбутись,
Спочатку у бій … А потім ще спроба,
Так хочеться дози… І знову забутись…
Тут уже не емоції - це крик душі!
Дякую!)
