А кеп набиває люльку
Руками із звитих канатів,
Стоїть на містку незворушно,
Мов привид із чорних фрегатів.
На грудях палає серце -
Він бризки і дим вдихає,
І два кочегари обабіч
У серце вугілля вкидають.
Плював він на ту хитавицю!
Від шторму він тільки сміється,
Хоч палуба, море і небо
Й весь світ в пропасниці трясеться.
Усіх зажене до гроба
Триклята морська хвороба!
Зачинений камбуз вже тиждень,
Та й кок весь зелений страждає.
І що б не поклав ти до рота -
Назад все в ту ж мить вилітає.
У чому секрет, капітане?
У ромі, русалках, кінджалах?
Матроси зігнулись над бортом -
Тобі ж лютий шквал по цимбалах!
Розп'яття, чи якір, чи череп,
Чи, може, троянда тримає?
Портові твої Магдалини,
Чи пломінь, що в серці палає?
Із кожного робить неробу
Триклята морська хвороба!
Він дивиться в піну і хвилі,
Плює він назустріч вітру -
Один еталон вертикалі,
Схиляє він вперто макітру.
Гукає: У морі немає
За що ухопитись й триматись!
Лиш той на ногах тут устоїть,
Хто руки навчить розтискатись!
Лиш той, хто пропустить крізь тіло
Продольну й бортову качку,
Відкине ілюзію ладу,
Порядку пропише у пачку!
Лиш люди високої проби
Не знають морської хвороби!
Розчути його заважають
Вали, що шкребуться об хмари.
З проваль поміж хвиль виринають
Старих галеонів примари.
Із тріском ламаються щогли,
Вода вже у трюмах гуркоче.
У горлах клубки застрягають,
Від жаху склянішають очі.
Змикаються хвилі над судном,
Один лиш водою крокує.
Засунув кеп руки в кармани,
Й до скель прибережних прямує.
І хмурить розлючено лоба -
Триклята земна хвороба!