Важкий перший рік навчання закінчився. На два літні місяці студентам пропонували відробляти практику в інституті, або їхати в будівельні загони,
в які записували всіх бажаючих, з перевагою студентам робітничих професій. Коли вже була сформована основа загону зі спеціалістів, тоді, по можливості, набирали групу із бажаючих. Наш будівельний загін працював у містечку Шевченкове, Харківської області.
Об’єкти праці - триповерховий житловий будинок, який потрібно було поштукатурити і птахоферма, що потребувала ремонту.
Нам відвели для проживання частину приміщення місцевої школи, де розмістилося тридцять студентів. Більшість нашого колективу складало жіноцтво. Готувати їжу для всього колективу погодилося декілька наших студентів. І варили такі смачні страви, що сусіди з автодорожнього приходили в вихідні до нас на борщ, а нас запрошували до себе на узбецький плов.
Будівельні загони - це найцікавіші студентські миттєвості життя.
Ми просиналися з ранньою зорею і до вечірньої працювали, не помічаючи втоми. Іноді не встигали навіть пару годин передрімати… Молодість, молодість, де ти?! Відгукнися… А у- у-у !!! …
Ніколи не забудуться ті літні вечори і ночі. Під звуки гітари чи баяна співали й танцювали, веселилися, хто як міг, навколо багаття. У відрах варилася молода кукурудза чи картопля… Нічне небо, всипане зорями, з особливою теплотою поглядало на наші розваги, а ми, іноді загулявшись до світанку, бігли на роботу. Також не відмовлялися від додаткової роботи, коли треба було вночі розгрузити вагони на залізничній станції, бо це - непоганий студентський підробіток.
Два літні місяці студентського життя пробігли швидко. Ми поверталися в храм науки посвіжілі та загорілі на літньому сонечку. І закохані. Навіть студентське весілля одна пара відгуляла на природі в містечку Шевченкове…
За цей час Аня здала вступні екзамени і стала студенткою нашого інституту. Не передати словами ту безмежну радість добрих новин і нашої зустрічі!
До вступу в інститут, ми разом працювали і жили чотири роки в одному гуртожитку. Тепер, знову разом - «гризтимемо» граніт науки, тільки я вже три, а вона – чотири роки.
У вісімдесятих роках термін навчання на денному відділенні нашого інституту був чотири роки, зі стипендією в п’ятдесят п’ять карбованців. На ті часи це була доволі велика сума. Стипендії вистачало на харчування, проживання в гуртожитку, проїзд у міському транспорті. Ще й в кіно, чи на морозиво іноді залишалося.
- Після закінчення першого та другого курсів, – розповідає Надія, - на літніх канікулах заробляла гроші на проживання в студентських будівельних загонах. Деякі студенти в період навчання влаштовувалися в різні організації на підробітки. Такий вихід мене не влаштовував. Не хотілося пропускати заняття, бо навчальний процес для мене був дуже цікавим і займав багато часу. Тому вирішила, що навчальний час - тільки навчання, а влітку зароблятиму кошти на проживання.
Так як судово-прокурорський факультет на дві третини складався з чоловіків, то нам дівчатам, вистачало уваги своїх колег, хоча до сусідів з автодорожнього чи медичного, також встигали забігати на розважальні заходи. Ми, старшокурсники, жили в новому гуртожитку Салтівського мікрорайону. Це велике студентське містечко різних харківських вузів. Добиратися вранці на заняття з цього мікрорайону було важко. Переповнені студентством трамваї ледве повзли під гору, до центру міста. А ми, молоді дівчата, берегли ґудзики на одежі та штурмували міський транспорт разом із хлопцями, щоби встигнути на заняття.
У ті роки метро на Павлова, в наш район, ще тільки будувалося….
Тут, у гуртожитку, і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком із нашого інституту. Була передноворічна вечірка. Він прийшов на танці зі своєю дівчиною, а я - з хлопцем. Декілька разів потанцювали ми разом і вже з тих пір не розлучалися…
І як тут не згадати циганку на автовокзалі міста Рівного, котра «напророчила» дуже далеку дорогу, і двічі та дорога випадала. А щастя в "казьонному домі»?
І дійсно, що чоловік не військовий і не цивільний…
Своє студентське весілля Надійка з Андрієм справляли в гуртожитку після закінчення третього курсу. Аня була в них старшою дружкою. Хоч протягом трьох років навчання студентські весілля справлялися не рідко, але третій курс був на цю подію особливим. Залишався один, останній рік навчання - четвертий курс, а там уже одержиш направлення, і хто знає, куди занесе тебе доля, в який край, на яку роботу. Попередньо, то ми знали для себе, хто де і ким бажає працювати, але хіба вгадаєш сьогодні, що принесе день завтрашній…
Приїхавши додому після третього курсу вже з чоловіком, Надійка дізналася багато новин: і радісних, і сумних… Із радісних було те, що малолітній брат підробляв на тракторній бригаді, одержуючи зарплату грошима. На базарах, у райцентрі та селах, дозволяли продавати власну городню та молочну продукцію, не вважаючи це спекуляцією.
А за селом, де на кілометри простягалися луги і гаї, де між лепеховими берегами бігла річка Іква, - йшла повномасштабна меліорація… Викорчовувалися молоді березові та вербові гаї, а лугами, вздовж і впоперек, сновигали бульдозери. Виривали канави для осушення болотистих місць. Планувалася велика ціль - на осушеній землі вирощувати овочі…
Засмучувало, що мама іноді забувала імена, думки її перескакували з теперішнього часу в далеке минуле…
В. Ф. – 05.04.2023
Цікава розповідь, майстерна подача змісту, тому читається залюбки. Згадалось і своє, повномасштабну меліорацію, молоді роки, навчання... Спасибі, Вірочко, за приємний відпочинок в дощову погоду.
Вірочко, Ви порвернули мене у студентські роки, це був найкращий період у житті. Один рік я була комісаром будівельного загону, а два роки - командиром (правда, ми працювали на консервних заводах), всі труднощі стерлися з пам"яті, а радіть, піднесення і рекорди залишилися! Дякую за такий чудовий твір!
бо Ви завжди своєю теплою підтримкою додаєте наснаги. 
Мені дуже приємно, що нагадала Вам ці прекрасні моменти життя. Щиро вдячна і завжди рада нашим зустрічам
Гарне оповідання. Дякую.
