Як дихати повітрям, що ти не видихаєш?
Як буть, коли тебе уже нема?
Як жити чорноземом, де ти не проростаєш?
Вся істина насправді - лиш обман.
Життя стає підвалом, в якому замерзаєш,
В якому смерть чатує у кутках.
В кінці ти пізнаЄш, що геть себе не знаєш,
Розсипався в подіях і роках.
Як знов слова почути, які ти промовляєш?
Не треба мені інших вуст і слів.
Любов - пекуче сонце, яке ти затуляєш,
Щоб я замерз, зачах, перегорів.
Не спиниться планета, яку ти обертаєш.
Минуле не забудеться, мов вірш.
Як дихати повітрям, що ти не видихаєш?
Врятуй мене. Поклич мене скоріш...
