Душа ніколи не бува пустою,
У ній живуть і радощі, й жалі,
Коли вона в єднанні із тобою,
Розділить драми і великі, і малі.
Не нарікай на душу, що болить,
Вона вбирає світ жорстокий в себе,
Воліла б у добрі життя прожить,
І тільки потім полетіти в небо.
Та на землі, де в'яжуться тривоги,
Де без жалю закручені в спіраль
І горем переповнені дороги,
Душа в печалі дивитися у даль,
Шукає спокою і чистоти земної,
Щоб не було ні воєн, ні смертей,
Щоб сісти їй у рятівний ковчег до Ноя –
Й до берегів крізь призму днів й ночей
Плисти, долаючи усі пороги зла,
І від страждань тікаючи, від воєн
Туди, де світло дня і світ добра,
Немає де печалі, смутку й горя.
