Володимиру Лещенку з Олександрії
(1994- 2023)
Тріпотять прапори, наче вільні вітрила.
Болем тужних прощань тиша заціпеніла.
Тихо плачуть свічки, промінь гріє світлини.
Безмір жалю й журби не рахує хвилини.
Зараз треба чимдуж зберігати свідомість.
Крок в реальність, неначе стрибок в невагомість.
Як без кисню, без тебе навчитись ходити,
просто дихати, мислити... як далі жити?
Пояснить як дитині, що татко крайнеба,
що коханій дружині чекати не треба?
Обійнятись не можна й вуста притулити...
Тріпотять від біди рвані душі, як віти.
А батькам... як батькам хоронити дитину,
як себе не покласти також в домовину?
Сплять герої під стягами рідної неньки...
Ви навіки живі! Ви найкращі, рідненькі.
Таня СВІТЛА
04.2023 р.
