загублена панночка, дівчина-привид,
Діснея забута чернетка.
рутиною й часом життя її кривить,
тримаючи міцно в тенетах.
і вітер гойдає від "треба" до "нудить",
він штурхає в спину завзято:
"зіпсуйся скоріше і будь вже, як люди,
їй-бо з тебе нічого взяти!"
а люде, набиті сердечної сажі,
стираючи гумкою простір,
ламають і так вже зіпсований важіль,
як обмін кохання на постіль.
партнерів пригадують не за обличчям,
за брендом на спідній білизні.
їх знову жага чи інстинкти покличуть
шукати урази і близни.
в дитинстві рожеве, а нині картате —
не небо — бій сірого з чорним,
Бет Гармон ця б "дошка" скидалась на ґрати,
катуючи тиском, як в жорнах.
в дорослому світі ні поні, ні Барбі,
і принц не врятує, малиха,
хіба що у п'ятницю ввечері бармен
вином допоможе із лихом.
немає в нас ельфів, лишились лиш тролі,
свистять із тонованих Джипів.
без ножиць обрізали крила схололі
всім феям, не знають, як жити.
дорослішай, мрійнице, поки не пізно,
допоки тебе не зжували.
а няшно-мультяшно наповнену призму
облиш для дитячих журналів.
Насправді такі мрійниці є у кожного покоління. Як це не дивно. Я часто вони такими і залишаються досить таки тривалий час. І потрапляють в різні ситуації. Дякую за вірш.
Anastasiiith відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Е ні, з Вас є що взяти! І спробуйте-но мені зіпсуватися!!! Я Вам зіпсуюся!))) Давайте, щоб я зайвий раз не хапався за серце (хоч ніби ще й зарано, та все ж). Я ж сюди заходжу ради Вас і ще одного чуда в пір'ї, а Ви псуватися зібралися... Короче, дорослішати можна (і навіть треба), а псуватися - ні! Бо вірші будуть вже не такими.
Anastasiiith відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Це той випадок, коли вірш ніц не стосується авторки)) це образ ліричної героїні, дівчини, яка, ніби вже і доросла, а все одно живе в уявно-рожевому світі. авторка навпаки тут виступає більш дорослою і, наче повчає ЛГ)
Тому не переживайте) Все лишиться, як було, а може і стане краще