Мовчать вуста твої, я п’ю твоє мовчання,
Як те старе вино, в якому смак років.
У нас іде війна, та й вас вона та сама,
Лишень що не так часто ховають пацанів.
Я більше не прийду до тебе спозаранку,
Не буду ворушити ні смутку, ні надій.
Прошу пиши вірши, як ти писала змалку,
Коли я не читав твоїх дівочих мрій.
Я стану тим ким був, звичайним чоловіком,
І ти знов стань тією, що мріє у ночі.
То ж прощавай... Знадвору знову мряка,
А так хотілось сонця й весняних солов'їв.
