Давно не бачили ми справжньої зими,
Високих білих пухови́х заметів,
Які торкають дах, а голубі дими
На білім тлі малюють силуети.
Давно уже не ковзались на санках з гір,
Не грали в сніжки, не ліпили бабу,
Не слухали, як гучно свище заметіль, –
Веселі втратили зими забави.
Яке ж стає повітря чисте й запашне,
Як сніговий покров під сонцем тане,
І пробивається з-під снігу цвіт весни, –
Блакитні перші проліски весняні;
Як, свіжо й радісно зітхаючи, земля
Дає нове життя численним сходам,
Як кольорами покриваються поля,
Як у річках бушують талі води!
Але, як літо настає весні услід,
Так добре в тихий ліс піти далеко,
Туди, де аромат від лісових ягід
Поширює суниці плід маленький.
Там поміж трав пахучі ягідки знайти
Червоної суниці лісової
І з’їсти, свіжими поклавши на язик,
Насититись її смаком уволю.
І легко-легко забувається зима, –
Короткі дні й безсніжно-невеселі, –
Бо тішить серце зваба літа чарівна,
Сади заквітчані й гаї зелені…
12.03.2015
