Ось і остання вже висотка,
Нарешті за якою шлях до дому.
Пробіжка ще одна коротка,
Хоч як і валить з ніг та втома.
Бо скільки пройдено шляхів
В глибокий тил ворожих територій,
Де «руськамір» нуртує із катів,
З землі зробивши крематорій.
Та раптом поруч захиталися кущі,
Немов задріботіло в скло дощем.
Ворожа група кралася в пітьмі,
Щоби зненацька вдарити вогнем.
І миттю треба вузол розплести:
Чи донести важливі данні;
Чи, в бій вступивши, відвести
Загрозу від бійців, хай і в останнє.
Хто звик на себе рішення приймати,
Як капітанам личить – не тремтіти:
«Окрім років, нам нічого втрачати,
А наймолодшому з нас треба жити.
Іди, юначе, і всю правду донеси,
Як по садках дитячих заховався ворог.
Як з нашої, колись квітучої землі,
Їх «руськамір» зробив вже геноциду морок.
Ти тільки встигни, поки буде бій тривати,
Як ми візьмемо диверсантів цих на себе.
Хай дочекається тебе рідненька мати,
А нам, як завжди, допоможе наше небо»…
Знешкодити диверсантів і самим залишитися живими, нелегка справа. На жаль, загиблих багато. Божої допомоги всім нашим захисникам.
Юрій SH(Шторм) відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую за сприйняття та підтримку. Особливо за побажання. Хай всі повертаються живими до дому. Так, справа нелегка, на війні легких справ не буває. Та нам допомагає наше небо. Тому і є ще можливість залишити тут і вірші. З повагою і теплом.
«А наймолодшому з нас треба жити» погані часи коли доводиться робити такий вибір , але і розуміння «самопожертви» заради когось якраз і оголює війна
Юрій SH(Шторм) відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро вдячний за розуміння головної суті вірша, що дійсно мав реальний випадок. Та наше небо нам допомогло, інакше би тут і не було би цього вірша. З повагою, і подякою за підтримку, міцно тисну руку.