"Двоє убито і вісім поранено за добу.
Внаслідок обстрілів знову пошкоджено ряд мереж..."
Діду під сотню...Він пережив колись Світову...
Слухає радіо, мріє і цю пережити теж.
Тітка крутить педалі. Чує, де ГРАДи торохкотять.
Руль у пайках, пакетах, на пле́чах іще й рюкзак.
Клята війна внесла корективи в її життя.
"Я не жаліюсь, - сміється, - без мене вони - ніяк "
По бездоріжжю у двір маневрує велосипед.
Діда застала з цигаркою в темноті.
"Як Ви тут?" Пауза... Подих... "Та добре все...
Дякую, що не лишаєш старість на самоті".
"Ось вам продукти, пенсія і обід.
Воду внесла. По дому допомогти?.."
"Просто посидь біля мене, - просить ласка́во дід. -
Вкупі отак побудемо: радіо, я і ти.
Очі сліпі давно, не розгледжу твого лиця...
Рідною стала мені, звеселяєш дім"...
Тітка жартує і свіжого подає млинця,
Їй пора далі, таких ще чекає...сім.
Любов Заріцька — соціальна робітниця Дергачівського територіального центру. У неї восьмеро підопічних — літні люди, які не впораються без сторонньої підтримки. Про обстріли розповідає буденно: "Частенько під них потрапляла. Нещодавно за кілька вулиць від мене "Град" прилетів. Я саме їду на велосипеді з рюкзаком. То довелось все кидати, лягати на землю. Мене тою землею присипало, трохи все позамазувало. Але не осколки, дякувати бозі. Ми стараємся пересидіти такі обстріли. Чи у бабусь, чи вдома"...
Але ж ніколи не знаєш, де вони застануть наступного разу.