І квітне моя душа,
Ніби вишня яскраво весною,
Я обрала дорогу вірша,
Сотні речень позаду зі мною.
Аромати жасмину, бузку,
Йду стежками вперед диво-саду,
Нове слово з'явилось в рядку,
Ніби щастя і нібито вада.
Я не сплю, а часом бачу сни,
Чи то я їх для себе складаю,
Тільки ж то не реальні вони ,
Просто думи, та мрії - їх зграя.
Бо найкраще придумати мрію,
І туди від усього сховатись,
Адже жити як кожен не вмію ,
Свою долю берусь малювати.
Тоді квітне моя душа,
Мені сумно ,коли порожнеча,
Я придумаю знову вірша,
На самотній, осінній вечір.
Домалюю собі життя ,
Кажуть так можуть лиш божевільні,
То нехай ,бо я теж не свята,
Не пуста, а жива і вільна .
