В перетині доріг земних,
В сплетінні доль людських
Стрічається й Нікчема із Талантом
І той йому вбачається Атлантом.
Дрібному до Великого - далеко.
І скільки б це дрібне не пнулось
У черевики Велетня воно б не взулось.
Але своїх не має,від того і страждає.
Уміє лише злитись,коли потрібно потрудитись,
Бо зло в думках його змогло вгніздитись.
А що ж у серці і душі?
Душа забута-брехнею скута,
А серце лиш насос, качати кров.
Талант працює, творить, дбає,
Примножує добро.
Нікчема ж Долю проклинає,
Завидує і на Таланта зазирає,
У голові думки снує:
-"От би й мені такеє мати,
Але не хочу працювати."
Куди веде дорога ця - всяк знає.
Та Воля Вибору дарована Людині
Ще від Біблійного Адама
І донині.
Дякую,що завітали 
