Велика й мохната, беззуба стара,
приходить одразу образа моя,
із гнівом під ручку крокує ця пані,
несе в подарунок всі муки незнанні.
Чого ти прийшла, і що тобі треба?
чого ти сьогодні забрала все небо?
не бачу я сонця, трави і роси,
бери що завгодно - і йди собі, йди.
Все сиве волосся розкинула долом,
пустила шипучих зміючок на волю,
й повзуть вони блазнем хутчіш до ноги,
тікай-но скоріш, он туди! он туди!
Стоїть на узбіччі в мішковій одежі,
із палок колючих будує все вежі,
це те, що тобі подарує вона,
спалені ранки й ночі без сна.
Створилась вона із несказанних слів,
у стосунках неясних, з кармічних вузлів,
з незгоди твоєї на існуючий лад,
й гармонія швидко пішла вся на спад.
Як же хочеться знову погрітись на сонці,
побачити сяйво його крізь віконце,
бо в образі проходять лиш дні із дощем,
образа лиш те, що в собі ми несем.
