Скажіть мені, чи то є страх, чи то є чорная гармата,
що по ночам будить солдата,
вона горлає вибухом чимдуж,
почуєш звук – звиваєшся як вуж,
Нема коли тут навіть подрімати,
підведусь з окопа – тю, раніше ж там були хати,
нема нічого, чисте поле,
щось в грудях наче серце коле.
В очах переплітаються картинки:
весна, мій дім, босії ноги, лоскочуть у траві росинки,
чоботи кремезні йдуть по полі зораним ще вчора,
сьогодні вже один, у грудях непокора.
Незвіданим є лік цих тяжких днів,
коли ти маєш битися за себе,
коли не впаде перемога тобі з неба,
коли рушницю завжди носиш при собі,
важливо так не здатись на поталу цій війні.
