Сім пагорбів славетного Дніпра
Та куполи у золоті і блиску,
О Києве, слов’янських міст колиско!
В твій день усі вклоняємося низько –
Найкращі риси ти в собі ввібрав.
Могутня велич Золотих воріт,
Лишилася з правління Ярослава,
Ти – не старієш, плечі лиш розправив –
І захищаєш леґенем державу,
Її ти завжди крізь віки беріг.
Собори, фрески, образи святих,
Оранта в християнськім пантеоні
В каштанах білопінних ніжно тоне.
Хоч ніч була тривожна та безсонна –
Стійкий, рішучий, сильний духом ти.
Стежки митців… Андріївський узвіз
Ввібрав у себе розкіш акварелі,
Лик церкви, що створив колись Растреллі…
Війна… Думки занадто невеселі,
Бо знову ворог в рідну землю вліз.
Та не зламати воїнів ряди!
Тобі не вперше землі захищати,
Невірних візьмеш у міцні лещата –
За Миколаїв! Харків! За Хрещатик!
Весь світ навалу вражу осудив!
Захисники – за рідне – як один:
Дніпро! Одеса! Рівне! Маріуполь!
Безтямно ворог аж ногами тупав,
Лишаючи розруху, біль і трупи –
А в нас – весна… Каштани… І сади…
*До 1540-річчя з дня заснування міста Києва.