Часто мене навідують спомини. Згадується прекрасне дитинство
– безтурботне, сповнене любові батьків. Згадую і наше з Тобою
життя, дорогенька моя Вірочко. Тяжко мені без Тебе, але я живу,
щиро зрадів появі онука, який втішає мій смуток.
Знаєте, мамо, вічний сум в душі
Після кончини рідної дружини.
В смутку минатимуть прийдешні дні
Без близької і щирої людини.
Здавалося, що вічним, буде щастя,
Ніхто не ждав від доленьки біди.
А свічка догоріла й враз погасла,
Лиш залишились споминів сліди.
Тепер живу, бо мушу далі жити,
Несу свій хрест і долю не кляну.
Та кожен день продовжую тужити,
Без Тебе зустрічаючи весну.
Й Вас згадую, ріднесенькі батьки.
Я вдячний за сердець двох теплоту.
Присвячую вам світлі ці рядки –
Як дяку за безмежну доброту.
