*****
Хто скаже, в чому ж бо причина,
Яку провину може мати
Моя кохана Батьківщина,
Що знову змушена страждати
Від утисків свободи, права,
Які здобула нещодавно,
Щоб врешті молода держава
Жила і розвивалась славно?
Що ворогу від неї треба –
Поля широкії, врожайні?
Чи то йому бракує неба?
Та ж тії небеса безкрайні.
Що він від неї потребує –
Ліси, річки, сади, діброви?
Чи власних їх йому бракує?
Їх здать? Не може бути й мови!
Чи, може, він собі гадає
Тим славу світову здобути,
Що армію всесильну має,
Яку не знищити, не збути?
Та нашій Україні-мати,
Ні, душу не загнати в п’яти.
Хоробрії ж її солдати,
За неї зможуть постоя́ти,
Її зуміють захистити.
Поразки ворог не діждéться.
За неї зможуть положити
Вони й життя, як доведеться,
Аби, з колін Вкраїна ставши,
Ніколи більше не страждала,
Сльозами-кров’ю протікавши,
А в щасті жила й процвітала.
Євген Ковальчук, 15. 09. 2019
