О невеселий час ночівлі у дорозі,
ночівлі на віки, серед нещирих сліз!
До тебе люди йшли, неначе у гіпнозі
тягнулися на злий самоповажний блиск.
Яка біда тому, хто жалем не розлився
до всього, що прийшло, страждає і живе,
хто у кінці життя від себе не втомився
й від дзеркала старих очей не відірве!
Хіба ж не легше тим, хто милицями світу
в житті своєму став і широту зберіг,
натуру дріб’язну, ревниву і амбітну
завчасно полишив у куряві доріг?
Така вона гірка -- розгубленість у рисах!
Із неминучим бій – який у тому зиск?
І жаль мені тебе, похилений нарцисе,
і тих, хто у роках купився на твій блиск.