Коли сльоза, гірка, остання
Скотившись по щоці впаде,
Тоді із подихом останнім,
Душа до раю відійде.
І ніби стало все як треба,
Усі тривоги відійшли,
Пройшовши шлях з Землі на Небо,
Весь час кричавши: не гріши!
Сидиш ти на галявині Едему,
Лиш мир і спокій навкруги,
А в голові одну лиш крутиш тему,
Не вже сюди ти хтів прийти?
Роки у роздумах минають,
Чого насправді хочеш ти?
Чи точно Рай, де сонце сяє?
У путах блага й самоти.
Не знаю дні чи сотні років,
А може цілії пройдуть віки.
Щоб зрозумів, що Рай де рідні,
А Пекло почалося з самоти.