Знімай босоніжки,
між пальцями вересень цідиться,
крадькома заглядає під ситець вище твоїх колін,
якихось зо два вечори і завершення місяця,
у колекції споминів примножиться ще на один.
Кутай ребра в парчу,
що зі шкірою в кольорі золота,
потім згадай, як ногами мережила стиглий пісок,
доведений факт - ще одне літо зібрано й змолото,
спрага вже випекла дно, піт на тілі засмаглім підсох.
І заходить пора,
що пахне то димом, то яблуком,
залітають вітри навмисно куйовдити коси й думки,
саме час, варити солодкі чаї, тільки знати б хто
у цю осінь прийде, щоб гріти ноги твої залюбки.