По морю полину́ курсують су́дна з медом,
Ще й пароплави з теплим молоком...
Ось хмари підіймають хоругви́
Й пророщують дощу прозорі стебла.
І спершу кожне зрощене стебло
Тонке й незрушне, ніби молитви́,
Як хрестики, затиснуті у жмені
Так міцно, що кулак стає свяченим.
Ось гуркіт. Знак, що нам не допливти...
...
Маріє всіх матросів, вдов і праль,
Що тут зібрались. Ми Тобі навряд
Складемо оду кращу од наявних.
Але тепер, у штормовій хвилині,
Насмілимось сказати, що повинні
Промовити втопаючі в воді.
Не пригадай прихованих і явних,
Не вимолених, зболених і давніх.
Скеруй наш човен в зоряні сади.
