Чи гадалося, коли воно приспіє --
Осягти Шевченків заповіт?!
Не інакше, справжня веремія
Закрутила вихором цей світ.
Виднокрай неначе сколихнувся
Хвилями Тарасових пророцтв.
Не один байдужий схаменувся,
Надивившись луб'яних юродств.
Бурунами пінними Дніпро
Ввесь побрався; Стогоном і ревом
Пройняло самісіньке нутро,
Рикнуло з глибин бездонних левом.
Хто не видів -- ледве чи побачить...
У далекім відгулі набат
Розпізнає тільки щирий братчик.
Й знітиться усякий н е д о б р а т.
Україно! Русь! Прабатьківська земля!
Геній твій спочив з важливим
Твердженням, що котресь немовля
Все ж народиться і вільним, і щасливим.
